Пошук журналістів

Павло Лісниченко — журналіст-розслідувач із Кропивницького, чия діяльність охоплює не лише Кіровоградщину, а й інші регіони України. Фото: NGL media З 2013 року він спеціалізується на темах корупції у публічних закупівлях та земельній сфері, співпрацюючи з провідними антикорупційними проєктами, такими як Bihus.info , «Слідство.Інфо», «Схеми», «Наші гроші» та NGL.media .  У 2023 році Лісниченко приєднався до команди NGL.media , де продовжив викривати зловживання у сфері державних закупівель. Його розслідування висвітлюють випадки переплат, змов та неефективного використання бюджетних коштів у різних регіонах України. Окрім журналістської діяльності, Павло активно займається розвитком медіаспільноти на Кіровоградщині. Він є координатором регіонального хабу для журналістів у Кропивницькому, що надає медійникам безпечний простір для роботи, а також необхідне спорядження для поїздок у прифронтові зони. Також Лісниченко є ініціатором Медіашколи в Кропивницькому, метою якої є залучення молоді до професійної журналістики та підвищення їхньої мотивації працювати в медіа. У 2017 році Павло презентував онлайн-платформу OpenLand.UA , яка систематизує дані про земельні ділянки, виділені міською радою Кропивницького в оренду. Цей проєкт спрямований на підвищення прозорості та підзвітності у сфері земельних відносин.  Павло Лісниченко також є регіональним представником Інституту масової інформації (ІМІ) в Кіровоградській області, де займається моніторингом свободи слова та захистом прав журналістів. Авторка: Дарина Власюк Джерело: NGL.media Інститут масової інформації https://imi.org.ua/en/news/imi-representative-organizes-a-hub-for-journalists-in-kropyvnytsky-i46493 ? Інститут масової інформації: https://imi.org.ua/en/news/media-school-2-0-mediabaza-kropyvnytskyi-facilitates-paid-internships-in-regional-media-outlets-i65065 ?

Петро Мельник —  заслужений журналіст України, редактор, громадський діяч, який понад два десятиліття активно працює в медіасфері Кіровоградщини. Петро Мельник народився в селі Великі Трояни, нині Благовіщенська громада Голованівського району Кіровоградської області. Журналістську діяльність розпочав у місцевих виданнях, поступово здобуваючи досвід й авторитет. «Професія і справді романтична. Особливо, якщо ти прийшов у неї за покликанням»,  — говорить Петро Мельник в інтерв’ю медіа «Народне слово».  З 1991 року Петро Мельник є членом Національної спілки журналістів України. З 2008 року він працював власним кореспондентом газети Верховної Ради України «Голос України» в Кіровоградській області. Петро Мельник обіймав посади відповідального секретаря, заступника та виконувача обов'язків голови Кіровоградської обласної організації НСЖУ. У 2016 році був обраний головою обласного осередку спілки журналістів. У листопаді 2023 року Петро Мельник очолив пресслужбу Кіровоградської обласної ради.   «Маю тисячі журналістських публікацій в ряді районних видань, в обласних газетах “Народне слово” і “Кіровоградська правда”, всеукраїнському інформаційно-аналітичному журналі «Рейтинг», всеукраїнській газеті “Вісті…” та “Ділові вісті” Укоопспілки, УНІА “Укрінформ”, журналу Верховної Ради України “Віче”, газеті “Голос України”», — розповідає журналіст в автобіографії. Окрім журналістики, Петро Мельник зараз  займається літературною творчістю. У 2016 році була видана його перша книга з серії «Дивовижна подорож Соні й Асі». Це пригодницько-фантастична повість, що започаткувала цикл, де головні знайомляться з культурою та традиціями різних народів. за У 2023 році Мельник став лауреатом літературної премії імені Леоніда Народового у номінації «Публіцистика» за ряд літературно-публіцистичних статей у газеті «Голос України». Авторка: Карина Гоністратенко Джерела: Народне слово: https://n-slovo.com.ua/2021/03/18/петро-мельник-журналістика-головн/ Кіровоградська обласна бібліотека для дітей ім. Т. Г. Шевченка: http://librarychl.kr.ua/kn_in/su4asni-pysmennyky/melnyk_p_p.php

Ілля Мандебура — український спортивний журналіст з Олександрії Кіровоградської області. Біографія Навчався в НВК «ЗНЗ І-ІІІ ст. № 19 – дошкільний навчальний заклад “Лісова казка”». Ілля ще з дитинства цікавився спортом, брав активну участь у всіх спортивних заходах, був учасником зустрічей з олімпійцями Кіровоградщини Григорієм Місютіним та Валентиною Голенковою. У 2016 році, коли йому було 11, долучився до «OlympicLab», Всеукраїнського спортивно-масового заходу для дітей та молоді від Національного олімпійського комітету України, поставив запитання олімпійцям родом з Кіровоградської області, дав інтерв’ю  для «Суспільне. Кропивницький». У 2022 році склав НМТ з математики й української мови на «200» та вступив у Київський національний університет імені Тараса Шевченка на економічний факультет. Фото: Главком Професійна діяльність Ілля Мандебура є головним редактором «Base of Ukrainian sports». Це медіа перемогло у номінації «Діджитал-проєкт року» у Всеукраїнському конкурсі спортивних журналістів «Олімпійська Україна», що організовує Комісія Національного олімпійського комітету України, а Ілля переміг в номінації «Найкращий спортивний журналіст року. Електронне видання». Медіа пише про спортивні новини, успіхи українських спортсменів (біатлон, скелетон, фристайл й інші види спорту), матеріали публікуються на платформах Телеграм, Інстаграм, Твіттер, Ютуб. Окрім висвітлення змагань, журналісти «Base of Ukrainian sports» доводять участь російських спортсменів в окупації України. Також Ілля пише журналістські матеріали на спортивну тематику для медіа «Главком» і « Watchers». У матеріалах «Watchers» Ілля Мандебура разом із Артемом Худолєєвим й Ольгою Худецькою розслідував підтримку російського вторгнення та геноциду з боку «нейтральних» спортсменів із росії та білорусі. Завдяки резонансу в міжнародних ЗМІ й зібраним доказам вдалося домогтися відсторонення низки прокремлівських атлетів від міжнародних змагань й Олімпіади. Також досліджувалося залучення російських спортсменів до «перевиховання» українських дітей на окупованих територіях. Авторка: Анастасія Никифорова Джерела: Сайт «Главком» https://glavcom.ua/authors/illia_mandebura.html Автор «Главкома» отримав престижну нагороду https://glavcom.ua/sport/news/avtor-hlavkoma-otrimav-prestizhnu-nahorodu-974486.html   Визначено імена переможців Всеукраїнського конкурсу спортивних журналістів «Олімпійська Україна»  Двоє кандидатів від Кіровоградського відділення НОК стали переможцями Всеукраїнського конкурсу спортивних журналістів «Олімпійська Україна» https://noc-ukr.org/news/24357/   https://noc.kr.ua/2024/01/03/dvoye-kandydativ-vid-kirovogradskogo-viddilennya-nok-staly-peremozhtsyamy-vseukrayinskogo-konkursu-sportyvnyh-zhurnalistiv-olimpijska-ukrayina/   Base of Ukrainian sports t.me/ukrsportbase   Профіль https://www.linkedin.com/in/%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F-%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B0-673b01310/?originalSubdomain=ua

Ігор Крушеніцький — журналіст із Кіровоградської області, який не просто фіксував реальність, а й сам став її частиною. До повномасштабного вторгнення росії в Україну він був добре знаним у медіаспільноті Кропивницького. Як заступник головного редактора «Нової газети» Ігор активно висвітлював соціальні проблеми, проводив розслідування, їздив у експедиції та документував історії людей, яких зазвичай не бачать на шпальтах. Особливе місце у його роботі займав проєкт «Баба Єлька» — культурна ініціатива, яка зберігає нематеріальну спадщину Кіровоградщини: старовинні пісні, рецепти, родинні перекази. Ігор не був лише хронікером — він був активним учасником експедицій, фотографував і фільмував, писав тексти та допомагав поширювати ці артефакти у медіапросторі. Та з початком великої війни він вирішив, що бути спостерігачем замало. У 2023 році Крушеніцький вступив до лав Збройних Сил України, обравши один із найнебезпечніших напрямків — морську піхоту. Нині він служить розвідником. Журналістські уважність до деталей, витривалість та небайдужість залишились з Ігорем і на фронті.  Його служба — це продовження роботи, тільки тепер він захищає не лише інформаційний простір, а й державу. Його колеги з ГО «Баба Єлька» та «Нової газети» не залишились осторонь — вони організували збір коштів і придбали для Ігоря автомобіль, необхідний для виконання бойових завдань. Така підтримка стала яскравим прикладом журналістської солідарності та людяності. Крім журналістики, Крушеніцький мав ще одну пристрасть — спорт. Він неодноразово брав участь у змаганнях серед журналістів, здобував нагороди, зокрема з легкої атлетики та настільного тенісу. Ця багатогранність тільки доповнює його образ — допитливого, витривалого, дисциплінованого. Авторка: Дарина Власюк Джерела: Суспільне Кропивницький «День журналіста на війні: шестеро медійників Кіровоградщини змінили професію на військову https://suspilne.media/kropyvnytskiy/762693-den-zurnalista-na-vijni-patero-medijnikiv-kirovogradsini-zminili-profesiu-na-vijskovu/ Офіційна сторінка культурної ініціативи «Баба Єлька» https://babayelka.kr.ua «Нова газета» (Кропивницький) http://novagazeta.kr.ua

Геннадій Рибченков — один із ключових публіцистів Кіровоградщини, чия журналістська діяльність у мирний час змінилася на військову службу з початком повномасштабної війни. Фото: Україна-Центр Протягом понад 20 років він був одним із провідних авторів газети «Україна -Центр». Його колонки вирізнялися глибоким аналізом політичних процесів, урбаністичних змін та соціальних тенденцій у регіоні. Особливу увагу журналіст приділяв політичному життю області, не уникаючи складних тем і конфліктних сюжетів. У журналістиці Рибченков — самоук. Після служби в армії та роботи в Білорусі він повернувся до Кіровограда, де долучився до створення місцевого телебачення на каналі «ТВ-Центр». Перші публікації журналіста з'явилися у газеті «Советская Белоруссия», згодом — в «Україні-Центр». Його матеріали відзначаються вдумливістю та авторським стилем, що забезпечили йому впізнаваність і повагу серед читачів. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Геннадій Рибченков приєднався до лав Збройних сил України. Станом на 2024 рік відомо, що він проходить службу в зоні бойових дій. Попри військову службу, журналіст продовжує писати — у 2024 році він опублікував матеріал в «Україні-Центр», присвячений системам військової підготовки. Геннадій Рибченков — приклад журналіста, який зберігає вірність професії навіть на фронті. Його життєвий шлях поєднує громадянську відповідальність, послідовність і вміння критично мислити в найскладніших обставинах. Авторка: Вероніка Зайцева Джерела: Суспільне медіа Гречка

« Дивувалася в Америці, як вони можуть жити і працювати у такому шаленому темпі? Тепер кручуся у цьому вирі так само! » Фото з фейсбук-сторінки журналістки «Ця поїздка до США стала для мене своєрідним стартом у професійній діяльності», — каже журналістка Галина Шевченко. Вона потрапила до Штатів після перемоги в конкурсі на стажування. Поїздка стала не лише новим досвідом, а справжнім зіткненням з іншим інформаційним світом. Шкільна бібліотека з ноутбуками замість книжок, електронна комунікація замість паперових листів — усе це змінило її бачення професії. Повернувшись, Галина опанувала комп’ютер, створила сторінку в онлайн-виданні — так почалось її професійне зростання Галина — випускниця Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Вона пише про війну, героїв, поширює збори для ЗСУ, підтримує волонтерські ініціативи. Для жителів Олександрівки вона — голос громади. Сьогодні Галина — головна редакторка газети «Вперед», очільниця першого онлайн-видання Кіровоградщини у складі мережі гіперлокальних медіа Район.in.ua — «Район.Олександрівка». Вона послідовно працює над тим, щоб локальна журналістика була сильною, впливовою та корисною для громади. Активність Галини виходить далеко за межі редакційного кабінету. Вона бере участь у професійних тренінгах та подає свої матеріали на журналістські конкурси. Один із таких — текст про сапера з позивним “Локі”, що увійшов до фіналу фестивалю документалістики «Війна в об’єктиві». Хоча перемогу здобув інший учасник, Галина не засмутилася: «Навпаки — зраділа, що переміг військовий журналіст». Галина Шевченко щодня доводить, що якісна журналістика живе у щирості та дії. Авторка: Євгенія Безкоровайна Джерела: : Сайт онлайн-видання “Район.Олександрівка” Facebook сторінка

Валерій Лебідь — журналіст із Кропивницького, який понад два десятиліття присвятив медійній діяльності, поєднуючи журналістику з активною громадянською позицією та військовою службою . Фото: Гречка Свою кар'єру в медіа він розпочав у 2000 році як телеоператор на місцевих та обласних телеканалах. З 2003 по 2012 роки працював телеоператором, а також співпрацював на фрілансі як оператор і журналіст з низкою всеукраїнських телеканалів. У 2008 році став співзасновником інформаційного порталу «Гречка», який з часом перетворився на одне з найвпливовіших онлайн-видань Кіровоградщини. У журналістиці Лебідь спеціалізувався на темах корупції в публічних закупівлях, земельних питаннях та інших суспільно важливих аспектах. Його матеріали вирізнялися глибоким аналізом та принциповістю, що неодноразово призводило до конфліктів з місцевими чиновниками. У 2014 році під час виборчої кампанії на нього було скоєно напад, коли він знімав сутичку між прихильниками та противниками одного з кандидатів. Справу закрили, але згодом суд зобов'язав міліцію поновити розслідування. Активна громадянська позиція Лебедя проявилася під час Революції Гідності, де він був одним із активістів. З початком війни на сході України у 2014 році він висвітлював події, пов'язані з конфліктом, а у 2019 році приєднався до лав Збройних сил України. З того часу він поєднує військову службу з журналістською діяльністю, продовжуючи інформувати громадськість про важливі події в країні. З 2019 року керівництво порталом «Гречка» перейняла Анастасія Дзюбак, яка продовжує розвивати видання, зберігаючи його незалежність та принциповість у висвітленні подій. Валерій Лебідь залишається прикладом журналіста, який не лише інформує, але й активно діє, захищаючи свою країну як словом, так і ділом. Авторка: Вероніка Зайцева Джерело: Гречка: https://gre4ka.info/author/vlebid/

Андрій Лисенко — відомий регіональний журналіст, який понад 20 років присвятив медійній роботі на Кіровоградщині. Фото: Без купюр Професійну кар'єру він розпочав у 2001 році та відтоді працював у провідних місцевих ЗМІ, зокрема в газеті «Україна-Центр», інтернет-виданні «CBN» (Центральноукраїнське бюро новин), а також вів власні медіаблоги. В «Україна-Центрі» Лисенко обіймав посаду редактора інтернет-видання. У 2017 році разом із колегами став співзасновником інформаційної агенції CBN, яка швидко стала впливовим джерелом новин на Кіровоградщині. Андрій Лисенко фактично був  шеф-редактором та залишався незмінним куратором сайту протягом п’яти років. За цей час агенція опублікувала понад 32 400 матеріалів і 4 200 відеосюжетів.  Окрім новинної журналістики, Лисенко активно займався медіакритикою. У своєму блозі на LiveJournal він аналізував діяльність місцевих ЗМІ, вказуючи на порушення журналістських стандартів. Його критичні огляди місцевих видань, таких як «Ланруж» та «Весь Кіровоград», привертали увагу до проблем у регіональній журналістиці. «Типологічно Андрій Лисенко як критик-журналіст належить до професійних або корпоративних медіакритиків, які своїм адресатом обирають, як правило, журналістську спільноту. Треба віддати належне професійній сміливості пана Лисенка, якого не лякає конфронтація з колегами по журналістському цеху та її наслідки у вигляді досить агресивних коментарів щодо його діяльності та особистості загалом», — пише media sapience. Андрій Лисенко має загальний стаж у журналістиці більше 20 років, і, за його словами, працював би далі у цій сфері, якби не росіяни . Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році Андрій Лисенко добровільно вступив до лав Збройних сил України.  Авторка: Карина Гоністратенко Джерела: Україна-Центр: https://uc.kr.ua/author/andriylysenko/ https://uc.kr.ua/2023/04/11/andrij-lysenko-vmotyvovanyj-na-peremogu/

Внесок в українську журналістику Анатолій Петрович Безтака, який народився 22 листопада 1957 року в селі Глодоси Кіровоградської області, є знаковою постаттю в сучасній українській медіасфері, Заслуженим журналістом України. Його ім'я нерозривно пов'язане з всеукраїнською газетою «Діалог», головним редактором якої він незмінно є з 22 квітня 1993 року. Цей факт сам по собі є унікальним досягненням, адже його понад 32-річне перебування на цій посаді зафіксовано в «Книзі рекордів України» як найдовший термін редакторської роботи в одному виданні в незалежній Україні. Таке довготривале та безперервне керівництво є не лише особистим здобутком Анатолія Безтаки, але й свідченням життєздатності та стійкості традиційних друкованих ЗМІ. В умовах цифрової трансформації та численних національних криз, здатність «Діалогу» утримувати свої позиції підкреслює ефективність обраної управлінської моделі та вміння знаходити відгук у своєї аудиторії, доводячи, що за правильного позиціонування друковані видання можуть зберігати актуальність. Фото: Національна спілка журналістів України Освіта та початок кар'єрного шляху Фундамент професійної діяльності Анатолія Безтаки було закладено двома вищими освітами: військовою та журналістською. Останню він здобув, закінчивши заочно факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка у 1988 році. Поєднання цих, на перший погляд, різних сфер, ймовірно, сформувало унікальний набір якостей: дисципліну та стратегічне мислення, успадковані від військової підготовки, та професійні навички, отримані на факультеті журналістики. Ці якості виявилися критично важливими для управління газетою в складні трансформаційні періоди української історії. Свій шлях у журналістиці Анатолій Безтака розпочав у 1983 році в обласній молодіжній газеті «Молодий комунар» (м. Кіровоград, нині Кропивницький). За шість років роботи, з 1983 по 1989 рік, він пройшов усі щаблі кар'єрного зростання – від стажера до заступника редактора. Таке швидке просування свідчить про його ранні амбіції, професійні здібності та лідерський потенціал, які стали підґрунтям для подальших досягнень на ниві медіаменеджменту. Редакторська діяльність у всеукраїнській газеті «Діалог» Заснування, незалежність та становлення «Діалогу». Газета «Діалог» була заснована у 1990 році, спочатку як профспілкове видання. Переломним моментом в історії газети та кар'єрі Анатолія Безтаки став 1993 рік: 22 квітня, коли видання здобуло незалежність, він очолив її редакцію. Прийняття керівництва газетою саме в момент її становлення як незалежного видання – на зорі української незалежності, в період глибоких соціально-політичних та економічних трансформацій – було сміливим кроком. Це свідчить не лише про професійні амбіції Анатолія Безтаки, але й про його готовність до ризику та здатність до стратегічного управління в умовах абсолютної невизначеності. У 1990-ті роки заснування або переформатування ЗМІ було пов'язане з високими економічними та політичними ризиками, і взяття на себе відповідальності за виживання та розвиток щойно утвореного незалежного видання вимагало неабияких підприємницьких та лідерських якостей. Цей крок заклав фундамент для формування унікального характеру та стійкості «Діалогу». Фото: Національна спілка журналістів України Розквіт видання та інноваційні підходи. Найбільш продуктивним періодом для «Діалогу» під керівництвом Анатолія Безтаки став початок 2000-х років. Саме тоді, як згадує головний редактор, він зрозумів, що настав час втілювати бізнес-ідеї, які принесуть вигоду колективу. Разовий тижневий наклад газети сягав вражаючих 100 тисяч примірників. Феноменального успіху досягли тематичні додатки до «Діалогу», такі як «Домашній адвокат», «Друг пенсіонера», «Домашній доктор-цілитель» та інші. Кожен з них розходився тиражем 30-40 тисяч примірників по Україні, а сумарний місячний наклад газети з додатками у 2003 році становив близько 700 тисяч примірників. Такий успіх тематичних додатків вказує на глибоке розуміння Анатолієм Безтакою диверсифікованих інформаційних потреб українського суспільства того часу. Тематика додатків – юридичні поради, пенсійні питання, здоров'я – відповідала нагальним потребам широких верств населення, які часто не мали легкого доступу до такої специфічної інформації. Це перетворило газету на багатопрофільний інформаційний сервіс і продемонструвало талант Безтаки як медіаменеджера, здатного розробляти успішні бізнес-моделі. Управлінська філософія та журналістські принципи. Анатолій Безтака визначає себе «насамперед менеджером, а вже потім журналістом», хоча й підкреслює, що «журналіст може бути менеджером». Саме цей симбіоз він вважає секретом довголіття «Діалогу». Ця самоідентифікація є не просто особистою рефлексією, а фундаментальною стратегічною установкою. Прагматичний підхід, що пріоритезує бізнес-аспекти видання, дозволив газеті вижити та розвиватися. Це пояснює успішне впровадження таких бізнес-ідей, як згадані додатки, що приносили значний дохід. Основою роботи редакції Анатолій Безтака вважає довіру читачів, прямий діалог з ними, актуальність тем та подачу матеріалів живою мовою, без канцеляриту. Він послідовно наголошує на важливості друкованого слова як джерела перевіреної та правдивої інформації, що будує довіру з читачами, особливо в епоху дезінформації. Рішення не розвивати активно онлайн-ресурси через їхню низьку окупність також є менеджерським, а не суто журналістським. Орієнтація на читачів, які «люблять і звикають» до газети, часто не маючи альтернативи в інтернеті, особливо в сільській місцевості, свідчить про чітке розуміння своєї цільової аудиторії та формування унікальної ринкової ніші. Адаптація до викликів сучасності та стійкість. Як і більшість друкованих видань, «Діалог» зіткнувся з серйозними викликами: суцільною цифровізацією, проблемами з розповсюдженням через «Укрпошту» та тимчасовим відтоком частини читачів після повної відмови від російськомовної версії газети. До початку повномасштабної війни таких передплатників було 3330. Однак, газета продемонструвала неабияку стійкість. Свідомий перехід виключно на українську мову, хоч і був ризикованим кроком, згодом призвів до зростання україномовного накладу на тисячу нових екземплярів за час повномасштабної війни. Це є яскравим індикатором успішної адаптації до змін у суспільних настроях та мовних преференціях українців. У період воєнного лихоліття газета відмовилася від розважальних матеріалів, зосередившись на історіях про Захисників та Захисниць України, щоб наступні покоління розуміли велич їхнього подвигу. Така чітка патріотична позиція та фокус на суспільно значущому контенті стали факторами зміцнення лояльності аудиторії. Станом на травень 2025 року, тираж газети становив 8200 передплатників, що на 700 примірників більше, ніж у другому півріччі 2024 року. Ефективна робота забезпечується малим, але відданим колективом з чотирьох осіб, серед яких і дружина Анатолія Безтаки, Валентина, що допомагає з багатьма редакційними питаннями. Фото: Суспільне Новини Визнання та досягнення журналіста Професійна діяльність Анатолія Безтаки здобула широке визнання. Він носить почесне звання «Заслужений журналіст України», що є найвищою державною відзнакою для представників цієї професії. Як вже зазначалося, його ім'я внесено до «Книги рекордів України» у номінації «Досягнення Людини» за найдовшу безперервну вислугу років на посаді головного редактора газети в незалежній Україні – 32 роки, починаючи з 22 квітня 1993 року. Цікаво, що ініціаторкою фіксації цього національного рекорду була його донька Катарина-Лада. Перелік його нагород досить довгий і свідчить про багатогранність його діяльності та визнання у різних сферах суспільного життя. Серед них – Орден Слави, «Хрест громадянських заслуг», звання «Народний посол України», а також Нагрудний знак командувача Об’єднаних сил ЗСУ «За службу та звитягу». Широкий спектр цих відзнак, що включає не лише професійні журналістські, але й державні, громадські та військові нагороди, вказує на те, що його діяльність виходить за межі суто редакційної роботи. Нагороди, такі як «Народний посол України» чи Нагрудний знак від командувача Об’єднаних сил ЗСУ, свідчать про його активну громадянську позицію, внесок у розбудову інформаційного простору та підтримку національно-патріотичних ініціатив. Газета «Діалог» під його керівництвом також неодноразово відзначалася професійною спільнотою, ставши чотири рази лауреатом конкурсів Національної спілки журналістів України (НСЖУ). Авторка: Анастасія Харитонова Джерела: Безтака: Безтака Анатолій Петрович - Вікіпедія, доступ отримано травня 26, 2025, https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%B7%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B0_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Редактор-рекордсмен Анатолій Безтака і газета «Діалог»: про стійкість, довіру читачів та любов до слова - Національна спілка журналістів України, доступ отримано травня 26, 2025, https://nsju.org/novini/anatolij-beztaka-i-gazeta-dialog-pro-stijkist-doviru-chytachiv-ta-lyubovi-do-slova/ Безтака Анатолій Петрович – Віртуальний музей Інституту журналістики, доступ отримано травня 26, 2025, http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D1%82%D0%B0%D0%BA%D0%B0-%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%B9-%D0%BF%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/ Редактор всеукраїнської газети «Діалог» Анатолій Безтака став рекордсменом України, доступ отримано травня 26, 2025, https://nsju.org/novini/redaktor-vseukrayinskoyi-gazety-dialog-anatolij-beztaka-stav-rekordsmenom-ukrayiny/ Всеукраїнська газета «Діалог» із Кропивницького святкує ювілей ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://cbn.com.ua/video/2020-01-30-vseukrayinska-gazeta-dialog-iz-kropyvnytskogo-svyatkuye-yuvilej-video 32 роки на посаді редактора: Анатолій Безтака з газети Діалог став рекордсменом України — Cуспільне Кропивницький - Суспільне, доступ отримано травня 26, 2025, https://suspilne.media/kropyvnytskiy/1000677-uperse-v-knizi-rekordiv-vidznacili-zurnalista-redaktor-kropivnickoi-gazeti-stav-rekordsmenom-ukraini/ «Діалога» передплату – в кожний дім і в кожну хату!», - Анатолій Безтака | НСЖУ, доступ отримано травня 26, 2025, https://nsju.org/novini/postijno-nagaduyemo-chytachevi-shhob-ne-zabuvaly-peredplachuvaty-nashu-gazetu-povtoryuyemo-dialoga-peredplatu-v-kozhnyj-dim-i-v-kozhnu-hatu/https://www.ukr.net/news/details/kropivnitskiy/109050852.html

Віктор Олексійович Погрібний (1935–2017) – видатний український поет, прозаїк, публіцист, сатирик, заслужений журналіст України та громадський діяч. Його життя, тісно пов'язане з Кіровоградщиною, мало всеукраїнський резонанс. Погрібний уособлював культурне націєтворення, поєднуючи журналістику, літературу та громадську активність для утвердження української ідентичності. Фото: відкриті джерела Він був «інтегральною особистістю» в культурі, успішно працюючи одноча-сно в кількох сферах: журналістиці, літературі, культурно-просвітницькій та природоохоронній роботі. Його діяльність демонструє цілісне застосування талантів, де журналі-стика була трибуною, література – голосом культурних наративів, а громадська діяльність – втіленням ідеалів. Народився 5 серпня 1935 року в селі Матусівка на Кіровоградщині. Дитинство, позначене важкими випробуваннями війни та повоєнних років, загартувало його характер. Освіту здобув у місцевих школах та на факультеті журналістики Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка (закінчив у 1958 році). Університетські роки, зокрема участь у літературній студії під керівництвом Юрія Мушкетика та спілкування з Василем Симоненком, Борисом Олійником і Миколою Сомом, визначили його шістдесятницьку позицію. Ідеали шістдесятництва – відродження національної свідомості, увага до мови, культури – стали керівною філософією всього його життя, що знайшло відображення у заснуванні заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого», екологічної організації «Зелений світ» та літературного фонду «Відродження». Журналістський Шлях та Редакторське Керівництво Журналістика для Погрібного була покликанням та інструментом культурного впливу. Він працював власкором республіканських газет «Молодь України», «Сільські вісті», «Літературна Україна». З 1966 по 1975 рік редагував кіровоградську обласну газету «Молодий комунар». Особливо тривалою була його праця в обласній газеті «Кіровоградська правда» (1979–1998), де він пройшов шлях від літпрацівника до першого заступника редактора. Його публіцистика часто торкалася проблем екології, мови, духовності. Журналістська діяльність Погрібного слугувала каталізатором для його громадських та літературних ініціатив, надаючи платформу та вплив для популяризації культури та мобілізації громадськості. Дослідження Творчого Доробку Погрібного Фото: відкриті джерела Літературна творчість Віктора Погріб-ного багатогранна. Друкуватися почав у 1957 році, його твори з'являлися у провідних часописах. Автор поетичних збірок «Напис на шибці» (1993), «Прости мій гнів» (2006), «Знайдений зошит». У прозі відомий збірками «Царина» (2003), «Гуща» (2013; або «Куща» ), романом-трилогією «Гріх і честь» (2016) та книгою «Жертовне вогнище: Воєнні оповіді» (1995). Його публіцистика («Серед українців: Слово про духовність», 2004) та сатира («Маркове пекло», 2005 ) відображали гостроту думки. Також є автором текстів до фотоальбомів та понад 50 теле- та радіопередач. Його різножанровий доробок об'єднаний темами української ідентичності, духовності, збереження культури та зв'язку з рідною землею. Активізм та Інституційне Будівництво Віктор Погрібний був активним будівничим українського культурного простору. Майже півстоліття він очолював Кіровоградське обласне літературне об'єднання «Степ» (з 1969 року), яке стало «літературною кузнею» для багатьох письменників. Він забезпечив літоб'єднанню трибуну через літературні сторінки в газетах. Одним із найвагоміших досягнень стало створення музейно-природного заповідника «Батьківщина Карпенка-Карого» (відкрито у 1992 році), ініціювавши відновлення села Арсенівка. З 2011 року був завідувачем цього заповідника. У 1989 році ініціював створення обласної екологічної організації «Зелений світ». Для підтримки літератури у 1992 році заснував літературний фонд «Відродження», який видав близько 100 книг місцевих авторів та журнал «Степ». Погрібний діяв як «будівничий культурної екосистеми», створюючи інфраструктуру для її розвитку. Громадська Служба, Нагороди та Національне Визнання Діяльність Погрібного здобула широке визнання. Він неодноразово обирався депутатом Кіровоградської обласної ради та був членом Національної ради Конгресу української інтелігенції, очолюючи її обласне відділення. У 1994 році йому присвоєно звання «Заслужений журналіст України». Нагороджений орденом «Знак Пошани», медаллю «За трудову відзнаку» та орденом «За заслуги» III ступеня (2009). Лауреатчисленних літературних премій, зокрема імені Юрія Яновського (1974), Івана Нечуя-Левицького (1996/1997), Євгена Маланюка (2004), Остапа Вишні (2008) та Олеся Гончара (2015). Також відзначений Почесними грамотами НСЖУ та НСПУ, Почесним Знаком НСПУ та званням «Почесний громадянин села Арсенівки». Фото: відкриті джерела Спогади, Вплив та Актуальність Віктор Погрібний помер 1 жовтня 2017 року, залишивши багату спадщину. Колеги, зокрема Василь Бондар, Олександр Косенко, Олена Баранова, згадували його «добрі справи» та 48-річне керівництво літоб'єднанням «Степ». Книга Станіслава Новицького «“Гріх і честь” Віктора Погрібного. Спомин про майстра» аналізує його творчість та наставництво. Донька Ольга згадувала його патріотизм. Його вплив на молодих літераторів був значним, «Степ» став для них школою. Заснований ним музей-заповідник «Батьківщина Карпенка-Карого» залишається важливим культурним осередком, а літоб'єднання «Степ» продовжує діяльність, носячи його ім'я. Авторка: Анастасія Харитонова Джерела: На Кіровоградщині помер відомий письменник Віктор Погрібний ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://gre4ka.info/nadzvychaini-podii/39483-na-kirovohradshchyni-pomer-vidomyi-pysmennyk-viktor-pohribnyi/ Погрібний Віктор Олексійович, доступ отримано травня 26, 2025,   https://dakiro.kr-admin.gov.ua/vonks/pogribniy/exh.php Погрібний Віктор Олексійович — Вікіпедія, доступ отримано травня 26, 2025, https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Погрібний Віктор Олексійович — Енциклопедія Сучасної України, доступ отримано травня 26, 2025, https://esu.com.ua/article-879502 Погрібний Віктор Олексійович – Кіровоградська обласна ..., доступ отримано травня 26, 2025,   https://lib.kr.ua/?page_id=821 Віктор Погрібний: «Не просто щось – важливо, як сказати ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://zlatopil.com/all-news/viktor-pogribnyj-ne-prosto-shhos-vazhlyvo-yak-skazaty Погрібний Віктор Олексійович — wiki, доступ отримано травня 26, 2025, https://wiki.library.kr.ua/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D1%80%D1%96%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87 Літературне об'єднання “Степ” – Кіровоградська обласна ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://lib.kr.ua/?page_id=852 Вони є прикладом для інших - Державний архів Кіровоградської області, доступ отримано травня 26, 2025, https://dakiro.kr-admin.gov.ua/v/2023/03-03/index.html “Гріх і честь” Віктора Погрібного: спомин про кропивницького ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://kr-rada.gov.ua/news/grih-i-chest-viktora-pogribnogo-spomin-pro-kropivnitskogo-maystra-slova-26-12-2022.html Творча еліта Кіровоградщини вшанувала письменника Віктора ..., доступ отримано травня 26, 2025, https://oblrada.kr.ua/event/tvorcha-elita-kirovogradschini-vshanuvala-pismennika-viktora-pogribnogo Про нагородження працівників культури і мистецтв Кіровоградської області | Указ № 829/2009 від 14.10.2009 | Президент України | ipLex Законодавство України, доступ отримано травня 26, 2025, https://iplex.com.ua/doc.php?code=829%2F2009&red=100003c1f4fb067c0232a9265121f5eac290a3&d=5&st=0 У Кропивницькому обласне літературне об'єднання «Степ» відзначило своє 85-річчя, доступ отримано травня 26, 2025, https://www.ukr.net/news/details/kropivnitskiy/109050852.html

Анастасія Зубова — розслідувачка нового покоління, яка змінює стандарти журналістики Кіровоградщини. Її професійна кар’єра почалася у 2014 році з роботи регіональною кореспонденткою, однак згодом вона вийшла за межі локального рівня, співпрацюючи з національними медіа. Її матеріали публікували провідні антикорупційні платформи України — «Наші гроші» та Bihus.info. Спеціалізація Зубової охоплює журналістські розслідування, судову журналістику та тему публічних закупівель. Фото: Гречка Анастасія здобула вищу освіту на факультеті філології і журналістики Кіровоградського державного педагогічного університету ім. В. Винниченка. Згодом вона продовжила професійне зростання у Школі економічної журналістики від «Української правди» та в програмі «Школа економіки для ЗМІ» при Київській школі економіки. Зубова поєднала академічну підготовку з глибоким практичним досвідом, що дозволило їй вибудувати репутацію принципової, фактологічно точної та аналітично сильної журналістки. Сьогодні вона є судовою журналісткою «Медійної ініціативи за права людини» та учасницею міжнародної програми з висвітлення судових справ, пов’язаних із війною, від французького видання JusticeInfo — Fondation Hirondelle. У своїх текстах Зубова послідовно досліджує теми реформування судочинства, воєнних злочинів, міжнародного гуманітарного права. На платформі «Гречка» вона регулярно публікує аналітичні матеріали та розслідування, зокрема про відкриті дані, прозорість місцевої влади та неефективне використання бюджету. Також є співзасновницею подкаст-студії «Що чути?». Її голос дедалі частіше звучить і на всеукраїнському рівні — як приклад нової хвилі сильної, фахової регіональної журналістики. Авторка: Вероніка Зайцева Джерела: Медійна ініціатива за права людини https://mipl.org.ua/team/anastasiya-zubova/

Анастасія Дзюбак — українська журналістка з Кропивницького Кіровоградської області. Фото: Гречка Журналістську освіту отримала у Львівському національному університе-ті імені Івана Франка. Також пройшла низку професійних курсів і стажувань. Із 2008 року (дати заснування медіа) головна редакторка, медіаменеджерка і проєктна менеджерка кропивницького медіа «Гречка». До цього працювала в обласній газеті  «Нова газета». Як фрилансерка писала для «ВВС.Україна», «УП.ЖИТТЯ», «Тексти», Reporters, The Ukrainians , «Медіа великих історій». Спеціалізується на репортажах.  «Гречка» починалось як культурне медіа, журналісти і журналістки почали висвітлювати різноманітні події після Революції Гідності. Анастасія з колегами  працювали над темами винищення лісопаркової та інших зелених зон і захоплення берегової території річок, а із 2014 року писали про війну на Сході й військовослужбовців з Кіровоградщини.  У 2023 році разом з командою вона розпочала проєкт «Досвід інших», в якому вони розповідали про ініціативи й реалізацію цікавих ідей в різних областях України, які мають можливість втілитись в життя і в Кіровоградській. Потім була створена і серія подкастів « Досвід інших ». Також команда медіа долучилась до проєкту  Fight for facts .  Анастасія виступила спікеркою на конференції від «Медіабіль» від Media Development Foundation про регіональні медіа та їх роботу. Також перемогла в конкурсі журналістських матеріалів про активний бізнес від Спілки українських підприємців  з матеріалом про унікальний досвід творення креативного простору на базі радянського підприємства «Промприлад» в Івано-Франківську: «Щоб у місті хотілося залишитись: як перетворити старий завод на «діамант» . Одна з авторок збірки художніх репортажів « Veni, vidi, scripsi: Чому я ніколи звідси не поїду ». Авторка: Анастасія Никифорова Джерела: «Гречка» https://gre4ka.info/author/gre4ka1/ «Детектор Медіа» https://detector.media/authors/1190/   Обійшла «Економічну Правду» і «Forbes»: журналістка «Гречки» перемогла у журналістському конкурсі  https://gre4ka.info/suspilstvo/67050-obiishla-ekonomichnu-pravdu-i-forbes-zhurnalistka-hrechky-peremohla-u-zhurnalistskomu-konkursi-foto/   Книгарня  Є https://book-ye.com.ua/authors/anastasiya-dzyubak/?srsltid=AfmBOoo0Jkva5dtKZCjEwagjGDoZA-m2oEku2Vdg0HKnTrGiNzD5RfMK   The Ukrainians https://theukrainians.org/author/anastasia-dzjubak/   Медіамейкер https://mediamaker.me/shho-grechka-vklyuchaye-v-mediamenyu-dlya-kropyvnyczkogo-ta-yak-podaye-korysni-materialy-10820/   Фейсбук https://www.facebook.com/watch/?v=1014794727064607 Чому редакціям важко знайти журналістів у регіонах? https://www.jta.com.ua/point-of-view/chomu-redaktsiiam-vazhko-znayty-zhurnalistiv-u-rehionakh/